ДЕНЬ МАТЕРІ
11 травня 2024Серед найбільш знакових символів українців є Мати і Родина. А ще, звичайно, рідна земля і свій садочок вишневий коло хати. Культ матері сягає кількатисячної історії. Тому й не дивно, що свято Матері таке пошановане у нас. В Україні свято, як і в багатьох інших країнах світу, відзначають у другу неділю травня – відповідно до Указу Президента України від 1999 року. У 2024 році День матері Україна святкуватиме 12 травня.
Хоч деякі країни і відзначають День матері в іншу пору року, більшість вибрали саме травень і так було вирішено неспроста. Травень вважається місяцем Діви Марії. Але з чого все почалось? Тенденція святкувати День матері прийшла до нас із США. Свій початок це свято бере з 1908 року, коли американка Анна Джервіс із Філадельфії звернулася до влади із пропозицією вшановувати матерів. Вона просила встановити це свято на державному рівні. Для Анни це було важливо, адже вона сама рано втратила свою маму. Через два роки, 1910 року, штат Вірджинія офіційно визнав День матері святом. Після першої світової війни День матері почали відзначати по всій Європі: в Німеччині, Швеції, Данії, Норвегії, Чехословаччині. Зараз це свято — міжнародна подія, яку відзначають в багатьох інших країнах. В Україні це свято встановили у 1999 році Указом Президента України від 10 травня 1999 року №489/99. Саме тоді було постановлено вітати наших матусь у другу неділю травня. Але ідея виникла набагато раніше. У 1928 році Союз українок Канади вирішив вшанувати найрідніших мам. Отже, перший День матері святкували українці, та не в Україні. А вже наступного року дійство відбулося у Львові, і знову ініціатором стала жінка – редактор тижневика «Жіноча доля» Олена Кисилевська (напевно, тільки жінка може збагнути усю сутність материнства). Того ж року «Союз українок» посприяв поширенню свята по всій західній Україні. Під їх патронатом різноманітні молодіжні та культурні організації влаштовували гучні дійства, аби вшанувати найрідніших матусь. З приходом радянської влади День матері заборонила влада. Його не святкували майже 50 років. Коли Україна нарешті здобула незалежність, громадські організації, серед яких був той самий «Союз Українок», повернули свято українцям.
Красу материнства возвеличували завжди – в піснях, картинах, музиці та скульптурі. Окрім пошани до матері в цей день постає й інше питання – велика місія, що лежить на жінці. А саме: стати матір’ю, народити здорове потомство, разом із чоловіком виховати його і прожити вік у пошані та любові. Супровідними до цього питання стають інші – бажання мати дітей, можливість дати їм добре життя і добру освіту, виховати гідними людьми.
На жаль, сучасне суспільство не завжди схвалює право жінки на те, аби бути матір’ю. Жінка боїться втратити роботу, вилетіти зі звичної колії життя, втратити любов чоловіка, який не завжди усвідомлює свою роль батька.
Так би не мало бути. Адже материнство – це не вибір людини, а Божий дар. Якщо дивитись на нього з такої позиції, то й діти, народжені в любові та із Божим благословенням, ідуть у власне життя із добрими намірами, несучи в серці щасливу долю та любов до світу.
Безумовно, День матері – це одне із самих зворушливих свят, тому що кожен з дитинства і до своїх останніх днів несе в своїй душі єдиний і неповторний образ – образ своєї мами, яка все зрозуміє, пробачить, завжди пожаліє і буде самовіддано любити незважаючи ні на що. Щастя й краса материнства в усі століття оспівувалися кращими художниками і поетами.
Головна традиція свята – цього дня від щирого серця вітають мам. Дарують квіти, подарунки, надсилають листівки і вірші та всіляко висловлюють повагу і любов до матері – за їхнє добро, світло, нескінченні турботи, терпіння, любов і відданість. Ті, хто втратив маму рано, йдуть із квітами на їхні могили, щоб вшанувати пам’ять найдорожчої людини.
МАТИ
За плетеним тином хата маленька,
Чекає родину мати старенька,
І я поспішаю до рідного дому,
Забувши про горе, забувши про втому.
В натруджені руки я знов пригортаюсь,
Пробачте, що рідко, але сповідаюсь,
Про свої спокуси, що часто Вам снились,
Про те, що ми діти, до Вас забарились.
О, мамо, я скучив за подихом печі,
За рідним садочком, що лине на плечі,
Я хочу присісти на збитім порозі,
І хліба поїсти, що сниться в дорозі.
В’ячеслав Хурсенко